Рахунок зустрічі 1:1 - виглядає неприємно для випуску новин, але можна погодитися з деякими футболістами стосовно того, що "ни в чьом не уступалі" кіпріотам. 

Те що продемонтсрувала наша збірна на цьому етапі навряд чи може бути зразком для наслідування як в тактичних побудовах, так і у виконавській майстерності футболістів. Особливо вразила тенденція захисту до надмірної перестороги біля своїх воріт, яка часом межувала із боягузливістю. Ще б пак - в нас був дуже складний суперник, в нападі збірної Кіпру просто-таки світові монстри атакувальних дій, з ними потрібно бути ну дуже обережними. Атакуючу модель гри нам можна випробовувати в товарняках тільки з командами рівня Андорри та Люксембургу.  

Зате захист у нас  просто чудовий, тільки чомусь наші захисники ніяк не можуть визначити межу між тим, як судять в Європі і як - в Україні. Більш того, навіть страшно подумати, який український суддя призначив би пенальті у ворота Шахтаря чи Динамо за такий "скромний наїзд танком" на суперника у своєму карному майданчику. Відразу пригадується й ну дуже здивований вираз обличчя "каратиста" Несмачного в недавній грі Ліги Чемпіонів.

Так, це початок шляху і наша збірна далеко від оптимального рівня виконавців. Але більш за все переживаємо від того, шо навіть цей оптимальний рівень може виявитися мізерним аргументом у порівнянні з силою суперників. Адже кинулася у вічі не тільки слабкість захисних редутів, а й практично повна відсутність атакувальної думки. Невже нам можна навіть не мріяти про красиві комбінації (не кажучи вже про голи, які мають забиватися після таких комбінацій)?

Весь сумний гумор в тому, що кіпріоти виявилися досить слабкі фізічно і "підсівши" в кінці зустрічі цілком могли взагалі програти. Тоді вже було б кому співати "хвалебні оди" збірній Михайличенка.

 

Приводів для оптимізму після гри не додалося, однак краще досягати результату у офіційних зустрічах. На це й сподіваємося, щиро бажаючи нових перемог нашій головній команді.